Дарья Паламарчук

ПАРФУМЕР поміж зЕлені бурхливої понад місцем довічного сну в твоє вглядалась серце попід тремтячими повіками пОрухами тихими рукАми дикими твої вбирала мрії гралася битвами по лезах бритви із посміхом світлим твої збивала квіти і в"янула вІтами ми наче діти дорослі діти лиш крапля на зап"ясті вогненна хвиля запахів збиває з ніг стрімкий потік у зАв"язях порУх невпевнених розлук зажурених столітніх мук той дружній поштовх гнітить і тисне як ніби пОсох в піскАх пустель і стель бетонних рОлей стальних магнолій слів чорно-білих кольорових снів надмірно блискучих снігів в бурхливо зеленому світі довічного сну павутина минає остання година попереду сутність вічна присутність очей божественних ідей подрібнених втрамбованих людей уквітчаних ночей розморених розмитих розчарувань і вірностей підлостей заздростей небезпечних каверзних без них вже й вітер стих у Стікс ступи вдихни той шепіт літ що кличе у політ твої розправить крила і сон врятує сотворить диво обмотує мов димом небесним аморфним тілом над-лиховісно-брудним ділом психічно-не-рівноважним між стінами на столі плямами дивними калюжами райдужно-світлими засвіченими синім засмоктаними пасмами закрученими у вирі відлітаючими у вирій стогАми гнилого сіна стОгонами сильними вільно дихаючи торканнями лІта веснЯними трапезами убита грозовими дощами омита у тебе влита у твою сутність вбита закута поставлена в чотири кУти вкочена в гору вколочена в бочку наснажена пахощами спецій підсмажена на пекельних клятвах я приправами виправлених прав монастирських келій степових звірів прерій перепон панства братства спустошених келихів не-твоя! протравлена творами своїм горем світовими спорами породжена морем у незайманих торах стою вмурована у сподівання на роздоріжжі до-чекання мажорного дивного розстрілу своїх надій і дій недо-навіщо? за що? покарана своїми ж чарами розтоптана у світлі порівнянь надірвана своїми ж пориваннями у землю вгризена розпещена і кинута с-о-б-о-ю за тебе зАткнута і вирвана з небес навік ввійди у Стікс вдихни ту слабість літ і виринь із-за/під останній плід схід-і-з-а-х-і-д...

ЦИКЛ "З ТОБОЮ..." І. З ТОБОЮ В ГОРАХ за небокраєм вічності імен рятунок мЕне дочекає діждЕ - і врветься у моє вервеччасте дбайливе "граю" надтріснутим скелястим дивом у твої гори заведу свої шляхи, свої обійми і свою вроду молоду на світлім, яснім плесі мужності викАрблюю зачатки майбуттЯ в тобі однім, у твоїй вірності забудусь, врину в коло дня в солярних знаках стріну пошуки загУблюсь в лабіринтах духу замОлю зАйманки, небесні ігрища земних дітей, земних порУх у брижі горизонтів - даль, віднесена вітрАми у підхмар"я у твої очі зазирну я цілунком вкрию різнобарв"я свою любов крізь зорі й ночі у твою душу заселЮ засію дотиком, і сизим сяйвом тобі дорогу застелЮ ІІ. З ТОБОЮ У ВОДАХ свою недотОркану ніжність захопила твоїми руками,- обвила, мов кокон; мов ящірка,- втекла від своєї самотності, лишивши на згадку -[не в пам"яті]- не пом"яті, крохмалені вОди... пісок незгодностей... на хвилі вартостей... у нескінчЕнній глибині дощів тобою марю... шепочУ- малюю, днюю, сню... мов екзальтую!.. і кригою розталою течу- як спів... веснЯним рівноденням жИю... існую безнадійним тлом... безкОлірним, безбарвним снігом... квітучим літнім сном- тебе умию... сльозами потечу із літ, твої обІйми розтривожу... розкрию рвАну душу, розпАтлаю сердець стражденний світ... укрию ними наше світле ложе... пелюсткАми, пОстрілами, стрілами, зустрічами, речАми, чемностями...- всією cуттю, сонністю, сором"язливістю неквапності- -тебе люблю.... топлЮсь у твОїй лАгоді... -навічно... зАв"язь... ІІІ. З ТОБОЮ У ВОГНІ безвольна безвинна не-від-шарована не-при-швартована і спопеліла від дивацтва світу підсвічена роз-квітчана заплетена у невідомість літа зжаріла стліла ви-го-рі-ла під життєствердним світлом... [-скніти...-] у темряві марудних сонць під обезличеним зорінням вітру покинь - і зринь! у безвісті полУденних розлук- вблагай - і згинь! дай сОлоду допАсти! дай меду на щодень! уп"Ястись, гризти, пити... -...фруструвати!.. від непідробності живих ідей! горіти міріадами лампад, скоряючи пітьму і тишу міст... -лише з тобою... лиш в тобі... знайду багрянолиций лід... ІV. З ТОБОЮ У ПОВІТРІ найніжнішим безсумнівним світлом осЯйним Оком дивлячись на сонце тебе зустріла у маренні років влітаючи в порожній простір над вАтрами вітрами промандрую вітрилом і кермом твоєму серцю будучи в повітряних потоках - - чуєш?.. уже закольоріло незабудками мереживом заплутаним безсонням твої довершуючи ноти зіграла в помсту образившись на волю свободу кленучи...- ..- забутись хоч би!.. тримаючи останню віру розтрощеними у боях руками терплю... ...термометр покаже "вічність" - всміхаюся жорстоким валунам!

ЛИШЕ В САДУ під білою зорею цвіту твої горіли очі у зАхваті пробудженого світу ароматами співали ночі так пестили моє волосся твої ласкаві пальці пташине пристрасне голОсся у моє серце вп"ялось мої стривожені долоні в твоїх купались поцілунках чарівний запашний вогонь топив нас ніжно так... так сумно... серед безсонного комАства ми насміхалися із клятв застиг у здивуванні сад у зАхваті весь світ закляк і так непевно перший простріл мої ламав хребти невтомно руйнував мій простір дбайливо вималюваний ти на полотні над-сніжних фарб така ажурна порожнеча обІйми... сутінкОвий карб вбиває в душу зморшки втечі на світлих пасмах - веселкОві іскри перед-надірвані чуття твоя блаженна сповідь... ігри... моя надхруснула стіна розніжена любов"ю бринить струна

Очень хорошо подмигиваете

дякую:)

хорошее